Краматорська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 9


запам'ятати

 

Святковий календар. Спілкуємося українською мовою  

Навчальний процес

 ПРОЦЕС НАВЧАННЯ, ЙОГО СТРУКТУРА

 

 

1. Сутність процесу навчання

Процес – сукупність послідовних дій для досягнення будь-якого результату.

Процес навчання – поняття, що відображає суттєві ознаки навчання і характеризує його модель (внутрішню будову).

Навчальний процес – поняття, що відображає узагальнені відмінності (час, конкретні умови) в протіканні навчання в різних типах освітніх установ.

Отже, навчання як процесуальне явище має всі властивості діалектичного розвитку. Багато дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між діяльностями викладання та учіння. Але це відношення “вчитель – учень” не може бути зведене до відношення “передавач – приймач”. Необхідна активність обох учасників процесу, їхня взаємодія. Вчитель створює необхідні умови: організовує дії учня, спрямовує їх, повідомляє нову інформацію, демонструє прийоми та способи дій, контролює, оцінює, надає необхідні засоби. Але формування знань, умінь та навичок, понять і мислительних операцій можливе тільки внаслідок власної активності учня. Відомо, що процес навчання має двосторонній характер, тобто неможливий без діяльності вчителя й учнів, без їх дидактичної єдності (цілісність цього процесу забезпечується постановкою і досягненням спільних цілей викладання й учіння).

Відповідно до уявлень сучасної психології розвиток психіки здійснюється в діяльності (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк та ін.). Оскільки метою навчальної діяльності є зміна самого діючого суб’єкта – учня (розвиток його здібностей, оволодіння знаннями, способами діяльності і т.д.), то основним у навчанні є не викладання матеріалу, а організація діяльності учня з його засвоєння.

Отже, основна функція вчителя у навчанні полягає в організації пізнавальної діяльності учнів. Тому навчання можна визначити також як управління пізнавальною і практичною діяльністю учнів, внаслідок якої в них формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності (М. І. Сметанський).

 

 

2. Функції процесу навчання

Виходячи із загальної мети школи, процес навчання повинен здійснювати трифункції – освітню, виховну і розвивальну. Це умовний поділ, бо навчальний процес не обмежується формуванням знань, умінь і навичок. Він передбачає також процеси виховання, формування світогляду, розвитку особистості, набуття освіти. Виділення функцій необхідно для забезпечення ефективності практичної діяльності вчителя, особливо під час планування завдань уроку.

 Освітня функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання вміщують в себе факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу.

– Виховна функція передбачає формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, систему ідеалів. Виховна функція витікає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань.

– Розвивальна функція передбачає окрім формування знань і спеціальних умінь здійснення спеціальної роботи із загального розвитку учнів, їх мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного розвитку мислення в процесі навчання необхідно забезпечити викладання на високому рівні утруднення, в швидкому темпі, забезпечити усвідомлення учнями своїх навчальних дій.

Основні функції між собою взаємопов’язані і реалізуються на практиці: 1) комплексом завдань уроку (освіти, виховання і розвитку); 2) змістом діяльності вчителя й учнів; 3) різноманітністю методів, форм і засобів навчання; 4) оцінкою-аналізом під час контролю всіх результатів навчання.

 

 

3. Структура навчального процесу. Поняття процесу

Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).

1) Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу.

2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.

3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками. Зміст конкретизується вчителем з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.

4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.

5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування.

6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку педагогами і самооцінку учнями досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших прогалин в знаннях учнів.

Всі компоненти навчального процесу взаємопов’язані. Мета потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст; ціль і зміст потребують певних методів, засобів і форм стимулювання й організації.

 

 

4. Структура діяльності вчителя

Діяльність учителя (викладання) полягає в тому, щоби керувати активною і свідомою діяльністю учнів із засвоєння навчального матеріалу.

Цикл будь-якої управлінської діяльності включає в себе такі елементи: планування, організація, стимулювання, контроль, регулювання діяльності й аналіз її результатів.

1) Планування – створення календарно-тематичних і поурочних планів. Майбутнім учителям на першому етапі необхідно планувати уроки дещо детальніше: фіксувати питання, які будуть використані при опитуванні, записувати зміст основних видів навчальної роботи тощо.

2) Організація навчальної роботи (навчальних дій) вчителя поділяється на два етапи: підготовчий і виконавчий.

Підготовчий включає: підготовку ТЗН, наочності, дидактичних і роздаткових матеріалів; попереднє проведення дослідів, демонстрацій, перегляд діафільмів; залучення учнів до підготовки дослідів, лабораторних робіт, демонстрацій; попереднє виконання вправ для закріплення, повторення, з метою визначити необхідний час; підбір навчально-методичної літератури, яка буде використана на уроці.

Організація викладання передбачає як організацію самих дій вчителя, так і організацію діяльності учнів. Організація діяльності учнів включає в себе постановку перед ними навчальних завдань, створення сприятливих умов, формування мотивації та пізнавального інтересу, чіткий розподіл функцій між учнями під час організації практичних робіт.

3) Стимулювання навчальної активності. Цей компонент не обов’язково “йде” після організації чи попереду неї. Педагогікою напрацьовані численні прийоми і способи стимулювання, методи. Основна мета стимулювання – зосередити увагу учнів, розбудити в них зацікавленість, пізнавальний інтерес (практична значущість змісту навчального матеріалу), використання яскравих прикладів, фактів, нетрадиційних прийомів і форм роботи.

4) Контроль і регулювання. Він включає спостереження за діяльністю учнів, відповіді на запитання, виконання вправ, індивідуальні співбесіди з учнями, перегляд письмових робіт, зошитів. Контроль дозволяє виявити типові вади і утруднення процесу навчання, своєчасно звернути на них увагу. Вчитель оцінює свій варіант організації навчання, ступінь його реалізації. Це забезпечує можливість вносити корективи, регулювати процес навчання шляхом додаткових пояснень, більш конкретних вправ, урахування індивідуальних особливостей учня.

5) Аналіз результатів завершує цикл викладання. Під час аналізу важливо не тільки визначити ступінь знання учнями фактів і визначень, а також уміння застосовувати знання для вирішення практичних завдань. Аналіз передбачає співставлення навчальних цілей із досягнутими результатами, знаходження причин вад.

 

 

5. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної

діяльності учнів

Учіння – це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчальних завдань (теорія діяльності). У навчанні має місце предметна і внутрішня (психічна) діяльність учня. Остання особливо ефективно протікає в умовах, коли “навчання йде попереду розвитку”, враховує зону найближчого розвитку особистості, тобто орієнтується не на сьогоднішній рівень, а на більш високий, якого можна досягти.

Педагогічна психологія вважає, що кожний віковий період має свій, найбільш характерний вид діяльності: в дошкільному – гра, в молодшому шкільному віці – учіння, в середньому – розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її варіантах (навчальна, трудова, художня, спортивна). В старшому шкільному віці провідною є особлива форма навчальної діяльності, яка має більш профорієнтаційний характер на ґрунті самостійності.

Передумови навчальної діяльності учня:

Наявність мети.

Наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання.

Наявність бажання вчитися.

Зосередження уваги на навчальній діяльності.

Наявність належного рівня розвитку.

Виділяють два основних варіанти навчальної діяльності учнів: перший протікає під час уроку чи в інших формах (спрямовує вчитель), другий – під час самостійної роботи на уроці чи в домашніх умовах.

Під керівництвом вчителя мають місце такі дії: 1) прийняття навчальних завдань і плану дій, запропонованих вчителем; 2) здійснення навчальних дій і операцій по вирішенню завдання; 3) регулювання навчальної діяльності (під впливом вчителя і самоконтролю); 4) аналіз результатів навчальної діяльності (під керівництвом вчителя).

Під час самостійної навчальної діяльності виділяють такі дії: 1) планування чи конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; 2) планування методів, засобів і форм навчальної діяльності; 3) самоорганізація навчальної діяльності; 4) самоконтроль; 5) саморегулювання учіння; 6) самоаналіз результатів навчальної діяльності.

При характеристиці процесу навчання виділяють не тільки діяльнісний аспект, але й аспект спілкування, який створює умови для оволодіння знаннями і активізує цей процес.

Одночасно з процесом викладання й учіння протікає внутрішній процес засвоєння знань і способів діяльності.

Засвоєння - пізнавальна активність особистості, внаслідок якої формуються знання, уміння та навички. Засвоєння знань являє собою внутрішній, психологічний зміст процесу учіння В результаті засвоєння знання, уміння, способи інтелектуальної та практичної діяльності трансформуються у внутрішній досвід особистості, включаються в її структуру (Сметанський М. І.).

Психологічна характеристика процесів засвоєння.

1. Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом) – відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. Цей процес включає не тільки дані безпосереднього чуття (зорового), але й дані його (учня) безпосереднього досвіду. І тому, сприймання передбачає ніби впізнання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, які вже відомі для суб’єкта. Крім цього, цей процес передбачає забезпечення мотивації, зосередження уваги тощо.

Сучасний підхід до процесу засвоєння передбачає не пасивне, а активне самостійне сприймання навчальної інформації.

2. Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

Осмислення характеризується більш глибокими процесами порівняння, аналізу зв’язків і причиново-наслідкових залежностей. Під час осмислення збагачується розуміння, для якого характерним є наявність відповідного ставлення до того, що вивчається. На цьому етапі зароджується переконання, формується вміння доводити справедливість висновків, робити навчальні відкриття.

3. Узагальнення – це виділення і об’єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.

4. Закріплення – повторне осмислення вивченого з метою його запам’ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв’язки, але при цьому “не зубрити”.

Закріплювати доцільно на новій основі, нових прикладах.

5. Застосування – перевірка дієвості знань. Це – вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.

Ефективність навчальної діяльності залежить передусім від її мотивації, основу якої становлять потреби, інтереси, потяги, емоції, установки та ідеали особистості.Мотивація учіння – комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів.

І. Мотиви діяльності:

1) мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.;

2) мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

ІІ. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:

1) соціальні мотиви: а) мотиви обов’язку і відповідальності перед собою, учнями, учителями, батьками, суспільством; б) мотиви самовдосконалення (усвідомлення значення професійних знань, розвитку активності);

2) вузькоособистісні мотиви: а) прагнення одержати схвалення, моральну чи матеріальну винагороду; б) бажання бути „першим“, мати високий професійний рейтинг;

3) негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.

Крім цієї класифікації існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.

У практичній педагогіці мотиви навчання об’єднуються в групи (за спрямованістю та змістом): соціальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні ( меркантильні).

Діяльність учня спонукається, як правило, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, інші – другорядними. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що крім функцій спонукання діяльності вони надають їй той чи інший суб’єктивний особистісний смисл.

Важливим компонентом мотивації є інтереси.

Розрізняють безпосередній інтерес, в основі якого лежить привабливість об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності. Інтерес тісно зв’язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.

Інтерес у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.

Для вчителя важливим є з’ясування основних причин інтересу. Американський психолог К. Ізард склав перелік причин і наслідків інтересів особистості. Серед основних причин він назвав:

Почуття: 1) особистої участі, відповідальності; 2) пізнання, одержання нового знання; 3) допитливості; 4) активності, енергійності; 5) почуття, що ти потрібний комусь; 6) насолоди чим-небудь; 7) інші.

Думки: 1) що захоплюють своєю логічністю, ясністю, ефективністю; 2) зв’язані з бажанням оволодіти новими знаннями; 3) про певну людину; 4) про форму діяльності; 5) про життя і майбутнє; 6) про особисті здобутки; 7) про приємних людей; 8) про те, що ти потрібний; 9) про навчальний предмет і зв’язані з ним питання; 10) інші.

Дії і відношення: 1) що реалізуються разом з іншою людиною; 2) приємна дія; 3) успішна дія; 4) нова, творча дія, відкриття чого-небудь; 5) цікаві речі; 6) те, що являє собою складне завдання; 7) праця з ентузіазмом; 8) інші.

Наслідки інтересу:

Почуття: 1) бажання вивчити, оволодіти знанням; 2) особиста участь, відповідальність; 3) інтерес-збудження; 4) напруженість, активність; 5)впевненість у собі, задоволення собою; 6) задумливість, натхнення; 7) інші.

Думки: 1) швидке, ясне, логічне мислення; 2) про нові предмети; 3) про бажання вивчити, здобути знання; 4) про можливі здобутки; 5) про привабливі і приємні речі; 6) інші.

Дії: 1) вивчення, оволодіння знаннями, участь в чому-небудь і досягнення чого-небудь; 2) вдале виконання дії; 3) задоволення собою; 4) яка-небудь важлива дія; 5) інші дії.

Таким чином, знаючи мотиви, вчитель завжди знайде причини і шляхи подолання труднощів. Формування мотиваційної сфери необхідно здійснювати у двох напрямках: 1) розвивати мотиви обов’язку, суспільної значущості учіння; 2) вчити розуміти суб’єктивну значущість учіння, забезпечувати розвиток здібностей, нахилів, професійної орієнтації. Важливе значення для процесу засвоєння знань має емоційно-почуттєва сфера. Емоційні хвилювання (радість, здивування, сум, страх, співчуття) викликаються в першу чергу активною позицією вчителя, змістом навчального матеріалу.

Для розвитку почуттів важливо проявити відвертість, створити атмосферу емоційного комфорту. Ефективним тут є індивідуальний підхід до учня.

Основними прийомами стимулювання учнів у навчально-виховному процесі є: опора на бажання, використання ідентифікації, урахування інтересів та нахилів, заохочення бажання домогтися успіху, демонстрування наслідків навчальних дій, визнання успіхів, використання виховних ситуацій та інші.

 

 

6. Основні види навчання

В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу, домінуючих методів і засобів навчання, можна виділити декілька основних видів навчання: пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, комп’ютерне. Крім цього застосовуються нові види навчання: пояснювально-проблемне, проблемно-програмоване, проблемно-комп’ютерне та інші.

Пояснювально-ілюстративне навчання називають традиційним. Основними методами такого навчання є розповідь, пояснення в поєднанні з наочністю. Види діяльності учнів – сприймання, запам’ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання має низку переваг: економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує останнім розуміння складної навчальної інформації, забезпечує достатньо ефективне управління пізнавальною діяльністю учнів. Поряд з цим пояснювально-ілюстративне навчання має суттєві вади: знання пропонуються в готовому вигляді, учні “звільняються” від необхідності самостійно і продуктивно мислити, недостатні можливості індивідуалізації та диференціації навчального процесу та інші.

Проблемне навчання передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. В основі технології проблемного навчання – чіткі алгоритми, що містять послідовність взаємопов’язаних етапів: створення проблемної ситуації, яка являє собою відчуття розумового утруднення; аналіз сформованих знань з даного питання. Усвідомлення їх недостатності для одержання правильної відповіді; пошук нових елементів знань різними способами; розв’язування проблеми; перевірка одержаних результатів, співставлення їх з робочою гіпотезою; систематизація й узагальнення здобутих знань та вмінь. Проблемний вид навчання забезпечує:самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед вад проблемного виду навчання можна назвати такі: великі витрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабке керування пізнавального діяльністю учнів.

Основні способи (прийоми) створення проблемних ситуацій:

1. Повідомлення учням інформації, яка містить у собі суперечність.

2. Сприймання і осмислення різних тлумачень одного і того ж явища.

3. Використання сукупності способів і прийомів, у ході яких виникає проблемна ситуація.

4. Невідповідність між системою знань, навичок і вмінь учнів і новим фактом, явищем.

При програмованому навчанні передача змісту навчального матеріалу здійснюється невеликими, логічно завершеними частинами. Часто навчальну інформацію учні отримують не від вчителя, а з програмованого посібника або з дісплею комп’ютера.

Основна мета програмованого навчання – удосконалення управління навчальним процесом.

Застосування цього виду забезпечує контроль за кожним кроком просування учня на шляху пізнання. Завдяки цьому йому надається своєчасна допомога, підтримується інтерес.

Особливостями програмованого навчання є:

1) навчальний матеріал поділено на окремі частини (дози);

2) навчальний процес передбачає послідовні кроки, які містять формування знання і мислительні дії з їх засвоєння;

3) кожний крок завершується контролем (запитання, завдання та ін.);

4) при правильному виконанні контрольних завдань учень одержує нову дозу матеріалу і виконує наступний крок навчання;

5) за умови неправильної відповіді учень одержує допомогу і додаткові пояснення;

6) кожний учень працює самостійно і оволодіває навчальним матеріалом в індивідуальному темпі;

7) результати виконання контрольних завдань фіксуються, вони стають відомими для учнів і педагогів;

8) педагог є організатором і помічником, консультантом;

9) широко застосовуються специфічні засоби навчання (програмовані посібники, тренажери, контролюючі і навчальні машини).

Позитивним у програмованому навчанні є: виділення головного, істотного в навчальному матеріалі; забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; логічна послідовність у засвоєнні знань; можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; можливість індивідуалізувати навчання.

Можливості комп’ютерного навчання великі: подача інформації, управління ходом навчання, контроль і корекція результатів, виконання тренувальних вправ, накопичення даних про розвиток навчального процесу.

Є три основних напрями ефективного використання ЕОМ: 1) підвищення успішності учнів; 2) розвиток загальних когнітивних здібностей (самостійно мислити, володіти комунікативними навичками); 3) автоматизоване тестування, оцінка й управління педагогічним процесом.

В основі комп’ютерного навчання – створення навчальних програм, виділення алгоритмів, системи послідовних дій, які необхідні для повноцінного засвоєння знань і вмінь. Ефективність навчальних програм і комп’ютерного навчання повністю залежить від якості алгоритмів управління розумовою діяльністю. Ефективних навчальних програм, що враховують закономірності процесу пізнання, створено в недостатній кількості.